Вибуховий дрон біля літака Ан-124: нова загроза в небі Європи

У ніч проти 5 серпня в закритій вантажній зоні аеропорту Лейпциг/Галле, одного з найбільших вантажних авіавузлів Європи, працівники виявили безпілотник із закріпленим вибуховим пристроєм. Апарат лежав неподалік південної злітно-посадкової смуги, поруч із українським вантажним літаком Ан-124 компанії Antonov Airlines.

Спеціалісти федеральної поліції вилучили детонатор, частину польотів тимчасово призупинили, а рейси перенаправили до інших аеропортів. Тієї ж ночі інший вантажний літак, що змінював маршрут через закриття смуги, зіткнувся в повітрі з невідомим об'єктом. Після посадки в Ганновері на борту виявили незначні пошкодження. Слідчі перевіряють, чи був цей об'єкт другим дроном і чи пов'язані обидва епізоди.

Міністр внутрішніх справ Німеччини Александер Добріндт назвав появу озброєного безпілотника на території міжнародного аеропорту «новим сценарієм загрози». Він зазначив, що операція, ймовірно, була професійно підготовлена, але наголосив, що походження дрона та особи замовників ще належить встановити.

Окремий епізод має чіткішу атрибуцію. У березні федеральна прокуратура Німеччини повідомила про затримання громадянина України в Іспанії та громадянки Румунії в Німеччині. За даними слідства, вони за завданням російської спецслужби збирали інформацію про людину, яка постачає Україні дрони. Журналістське розслідування встановило, що об'єктом спостереження був Штефан Туманн — керівник баварської оборонної компанії Donaustahl, яка виробляє розвідувальні та ударні безпілотники для України.

Загалом ці події вкладаються в єдину модель: Росія намагається уразити не лише зброю на фронті, а й систему її виробництва та доставки — керівників компаній, інженерів, транспортні вузли. Для таких завдань дедалі частіше залучають завербованих через інтернет громадян різних країн, що ускладнює атрибуцію. ЄС уже запровадив окремий санкційний режим проти 80 осіб і 20 організацій, причетних до диверсій, але цього недостатньо.

Прямих доказів зв'язку між інцидентами в Лейпцигу та справою Donaustahl немає, однак обидва випадки відповідають стратегії Кремля: діяти нижче порога відкритого зіткнення з НАТО, зберігаючи тиск на європейську оборонну логістику.