Романенко: реактивні дрони РФ треба збивати у передню напівсферу, а не наздоганяти

Росія дедалі частіше застосовує реактивні дрони, які за своїми параметрами наближаються до крилатих ракет. За таких швидкостей наздоганяти цілі стає дедалі важче, тому, на думку авіаційного експерта, провідного наукового співробітника Державного музею авіації Валерія Романенка, українські дрони-перехоплювачі повинні еволюціонувати у бік зенітних ракет.

«Проблема полягає в тому, що якщо візьмемо дрони "Герань-4" і особливо "Герань-5", то вони еволюціонують у напрямку крилатих ракет, а крилаті ракети збивають зенітними ракетами. Якщо реактивний дрон еволюціонує у напрямку крилатої ракети, то й зенітні дрони мають еволюціонувати у напрямку зенітних ракет», — пояснив він.

За словами експерта, один із варіантів наведення зенітної ракети — лазерний промінь. Ідеться про малі зенітні ракети, зокрема низку американських, як-от ті, що запускаються із комплексу Avenger. У Радянському Союзі такий спосіб наведення загалом не практикували. Романенко нагадав, що зенітні ракети виводять у район цілі за допомогою радара або головки самонаведення, після чого вмикається власний маленький радар, який працює за кілька кілометрів від цілі. Саме в цьому напрямку, на його переконання, мають розвиватися і зенітні дрони.

«Тобто збивати не методом "погоні", а методом удару в передню напівсферу», — наголосив фахівець.

Він додав, що одна з американських фірм створила портативні малогабаритні радіолокаційні станції вартістю близько 4 тис. доларів. Такі РЛС можна було б ставити на різні дрони, зокрема швидкісні з електродвигунами, щоб вони виявляли та збивали ворожі безпілотники у передню напівсферу.

«Тобто не ганялися за ними, бо ганятися можна тоді, коли в тебе є принаймні 30% переваги у швидкості. Якщо це реактивний двигун, там є паливо, і можна поганятися. Але інакше, якщо це електромотори, то кілометр пролетиш — і батарея розрядиться», — зазначив Романенко.

Щодо дешевих керованих ракет, то їх уже розробляли, але поки що вони уражають цілі лише на висотах до 1 км. «Цього замало. Можливо, є якісь більш складні ракети, але ті, про які йшла мова, діставали на 1 км», — сказав експерт.

Метод «відведення» реактивних дронів хибними координатами він назвав «таким собі»: якщо дрон перебуває над містом, він може влучити не в склад, а в житловий будинок. Про це можна говорити, коли хибні координати вводять у систему керування далеко за межами населених пунктів, наприклад у полях. Водночас на дрони встановлюють системи орієнтації за супутниковими сигналами, зокрема «Комета-М», які вже мають до 20 патч-антен, а готуються варіанти на 24. Складність у тому, що кількість джерел перешкод має відповідати формулі «N - 1»: якщо антен 20, потрібно 19 джерел, що реалізувати важко.

На думку Романенка, найкращий шлях — виробляти більше ударних дронів, ніж ворог, зокрема реактивних, нереактивних і крилатих ракет, і завдавати рівноцінних ударів. Він також зауважив, що навіть у разі успіху з реактивними дронами в росіян напоготові ерзац-крилаті ракети — «Ковер», «Монохром», «Дань-Т/Бандероль» («Дань-Т» — експортна назва «Бандеролі», тобто одна й та сама ракета), а також «Дань-М», перероблена з літаючої мішені. Одним із варіантів протидії він вважає розробку дешевих зенітних ракет, але це не універсальне рішення: якщо висоту польоту дронів піднімуть до 7 км, дешеві ракети не зарадять.

Швидко змінити ситуацію, за його словами, вкрай важко. «Єдиний варіант — максимально отримувати винищувачі з ракетами APKWS, які мають систему лазерного наведення», — сказав експерт. Він нагадав, що Україна вже має літаки з підвісним контейнером Sniper, які «дуже добре справляються, і це дуже дешево». Основну масу ворожих реактивних дронів збивають саме винищувачі. Крім того, для цього можна застосовувати зенітні ракети комплексів IRIS-T і NASAMS, призначених для ураження звичайних крилатих ракет, утім цих ракет «заледве вистачає»: «Або ми витрачаємо зенітні ракети SLM від IRIS-T — це ракети середньої дальності, або витрачаємо ракети з NASAMS».

За даними Reuters, випробування нових українських дронів-перехоплювачів завершилися невдачею через складність керування на великих швидкостях.