Домедична допомога в умовах війни: чому базові навички рятують життя цивільних

Для Києва, який регулярно перебуває під загрозою ракетних і дронових атак, питання домедичної допомоги цивільними щоразу повертається в центр уваги — зазвичай уже після чергового удару. Йдеться про те, що робитимуть люди без медичної освіти в перші хвилини після поранення, якщо рятувальники ще не дісталися до місця.

У надзвичайній ситуації поруч із постраждалим першими опиняються не медики. Домедична допомога в умовах війни перестала бути вузькою навичкою для медиків, військових чи рятувальників — для цивільних це елемент базової безпеки, як знання маршруту до укриття. Особливо це стосується тих, хто щодня працює з великою кількістю відвідувачів або перебуває в місцях масового скупчення.

Якщо в мирному житті розмови про першу допомогу зводилися переважно до непритомності, СЛР, побутових травм чи ДТП, то повномасштабна війна зробила актуальнішими інші сценарії: масивні кровотечі, вибухові та проникаючі поранення, опіки, травми грудної клітки, синдром тривалого стискання. МОЗ окремо затвердило порядок надання домедичної допомоги при масивній зовнішній кровотечі, адже критична крововтрата розвивається дуже швидко.

Людині без медичної освіти потрібно вміти швидко оцінити небезпеку і стан постраждалого, не наражаючи на ризик себе; зупинити масивну кровотечу — накласти турнікет, виконати тампонування рани або застосувати тиснучу пов'язку; подбати про дихальні шляхи, дихання та тепло, бо переохолодження після важкої травми погіршує стан; викликати екстрені служби й чітко передати, де людина, що сталося, які травми є та що вже зроблено.

Без практики навіть добре укомплектована аптечка може виявитися марною: людина розгубиться, накладе засіб неправильно або згає час на пошуки потрібного. Тому навчання має передбачати реальне відпрацювання — турнікет накладають, тампонування тренують, алгоритм виклику допомоги доводять до автоматизму.

Звідси постає питання, яке війна не дозволяє відкладати: чи варто зробити базове практичне навчання з домедичної допомоги обов'язковим для всіх дорослих, а навички поступово впроваджувати в освіту дітей та підлітків. Нині навчання в Україні вже передбачене для окремих категорій і в системі цивільного захисту, а для працівників дії в надзвичайних ситуаціях є обов'язковими. Проте це не означає, що кожен уміє зупинити критичну кровотечу. Між формальним інструктажем і здатністю діяти під час реальної атаки є принципова різниця.

Окрема проблема — доступність засобів. Навіть навчена людина потребує спорядження, якщо постраждалі опинилися в торговому центрі, на АЗС, вокзалі, в офісі чи супермаркеті. Аптечка, зачинена в кабінеті, про яку знає лише один працівник, мало допомагає при масовому пораненні. У людних місцях логічно мати чітко позначені й доступні комплекти, а персонал має знати їх розташування та базовий алгоритм дій. Важливо також регулярно перевіряти терміни придатності, цілісність упаковок і поповнювати засоби після використання.

У багатьох побутових аптечках досі лежать зеленка, пластир, марлевий бинт, йод і вата. Річ не в тому, що вони зайві, а в тому, що вони не закривають головний ризик при бойовій травмі — критичну кровотечу. Офіційні рекомендації для домедичної допомоги на місці події містять турнікет, перев'язувальний пакет із кровоспинною серветкою, оклюзійну пов'язку та інші засоби, яких у старих цивільних наборах часто немає.

Сучасна аптечка в публічному місці має бути робочим комплектом, який регулярно перевіряють і поповнюють, а не символом турботи про безпеку. До неї варто включати сертифіковані турнікети — бажано кілька, зокрема для одночасної допомоги кільком постраждалим; гемостатичний бинт для тампонування ран; тиснучу пов'язку або ізраїльський бандаж; оклюзійні наліпки для поранень грудної клітки; атравматичні ножиці, термоковдру, нітрилові рукавички та маркер. Окремо важливе зрозуміле маркування, щоб у стресі не витрачати хвилини на пошуки.

Дискусія на рівні держави може охоплювати мінімальний стандарт базової домедичної підготовки для цивільних, вимоги до аптечок у місцях масового перебування людей та єдині підходи до якості навчання. На рівні міст і громад — доступні курси й підготовку працівників ТЦ, АЗС, вокзалів, комунальних установ, офісних центрів і закладів освіти. На рівні конкретної людини — практичний курс і перевірку власної аптечки. У перші хвилини після обстрілу питання звучить не «хто має це робити?», а «хто зараз поруч?». І саме ця людина може мати лише кілька хвилин, щоб дати постраждалому шанс дочекатися професійної допомоги.

Лідія Дмитрусь, юрист, адвокат, керівник Громадської платформи «УКРТАКМЕД».