Від продавця до оператора БпЛА: історія військового Максима з 128-ї бригади

До війська Максим працював у мережі будівельних магазинів. Коли почалося повномасштабне вторгнення, він вирішив піти до ЗСУ добровільно, однак у військкоматі його одразу не взяли: «Мені тоді сказали: "Хлопчик, іди звідси. Не мішайся"». Він залишив свій номер телефону й почав чекати.

Минув місяць, потім другий, перш ніж Максиму запропонували спершу здобути військову спеціальність. Він розраховував, що навчання триватиме близько двох місяців, але у Військовому коледжі сержантського складу Національної академії сухопутних військ у Львові провів два роки. Навчався за піхотним напрямком, а у 2024 році закінчив коледж у званні молодшого сержанта та підписав контракт.

Після випуску близько року служив у київській бригаді, де був головним сержантом роти. Згодом перевівся до дніпровської 128-ї окремої важкої механізованої бригади «Дике Поле».

Спочатку Максим приїхав до екіпажу БпЛА, щоб допомогти: виносив борт і спостерігав за роботою військових. Згодом вирішив, що хоче сам керувати дроном. До того він уже проходив навчання на «Мавік» у бригадній школі. «Сказав: "Дайте мені пульт, дайте мені дрон. Я не хочу бути обузою"», — розповів військовий.

Зараз він радить тим, хто планує долучитися до війська, за можливості заздалегідь опанувати базові навички роботи з безпілотниками. «Якщо плануєте долучитися до війська, краще ще до служби отримати такі навички. Зараз є цивільні курси, де можна навчитися керувати дроном, отримати сертифікат і прийти до війська вже з базовою підготовкою», — зазначив Максим.

Для нього важливо не лише самому виконувати завдання, а й передавати досвід побратимам. «Є такі позиції, на які не всі можуть піти. Люди вагаються, бояться. А коли туди заходить головний сержант роти, показує, що можна зайти й виконати завдання, люди це бачать, міняють тебе і самі заходять на такі позиції», — розказав військовий. За його словами, коли сержант власним прикладом демонструє, що завдання можна виконати, підлеглим легше подолати невпевненість: «Дивись, сержант, слідкуй за мною, роби, як я. Ти показуєш своїм прикладом, що немає нічого нереального».

Вдома на Максима чекають дружина, маленький син і мама. З рідними він підтримує зв'язок телефоном, а коли дружина приїздить, вони намагаються провести час разом. Залишати військо найближчим часом він не планує: за контрактом служити ще три роки, після чого хоче продовжити військову кар'єру. Головне його бажання зараз — щоб закінчилася війна і він зміг повернутися до звичайного життя з родиною.