«Літаючі офіси» 1926 року: як у Лондоні хотіли перетворити політ на робочий час

Ідея належала лондонському мільйонеру, який орендував два великі літаки. Усередині він розпорядився поставити робочі столи, теки та друкарські машинки — усе, що, на думку організатора, було потрібне тогочасному діловій людині.

Послуга адресувалася «поспішним фінансистам і торговцям». Під час перельоту з одного міста до іншого вони мали отримувати повідомлення з бірж бездротовим телеграфом і тут же диктувати накази на купівлю та продаж. Тобто час у дорозі переставав бути втраченим — принаймні так це виглядало в уяві 1926 року.

Оригінальна нотатка, опублікована століття тому, описувала це прямо: «Літаючі офіси для поспішних фінансистів». У ній ішлося про два «гігантські літаки», які мільйонер облаштовує під робочі місця зі столами, теками й друкарськими машинками, а також про перевезення ділових людей між містами.

Поруч із цією новиною тогочасна газета «Lumea» вмістила інший матеріал — уже про ресурси, а не про транспорт. Через два дні видання оприлюднило підрахунки щодо золота й срібла, розчиненого в морській воді.

Загальний об'єм морів та океанів оцінювали в 1 330 мільйонів кубічних кілометрів. За середніми даними аналізів, у кубічному метрі морської води містилося близько 10 міліграмів срібла та 50 міліграмів золота. Якщо розподілити видобуте срібло між усіма мешканцями планети, яких тоді налічували 1,5 мільярда, кожному припало б приблизно 1,8 мільйона франків — за довоєнною ціною металу. Щодо золота розрахунок давав теоретичні 46 000 кілограмів на особу.

Сам висновок був тверезішим за цифри: вартість видобутку перевищувала б вартість отриманих металів. Тож обидві публікації 1926 року окреслюють два напрямки, у яких тоді бачили майбутнє, — швидші подорожі та доступ до ресурсів, про існування яких уже знали, але дістатися до них практично не могли.