КАБ: як керовані авіабомби змінили характер війни в небі

Керована авіаційна бомба — це боєприпас із системою наведення, яка різко підвищує точність ураження порівняно зі звичайними вільнопадаючими бомбами. Її відмінність — у наявності аеродинамічного управління: хвостових рулів або розкладних крил, що коригують траєкторію після скидання. Завдяки цьому відхилення від цілі скорочується до кількох метрів замість десятків і сотень, характерних для некерованих боєприпасів.

Історія цієї зброї почалася ще в роки Другої світової війни. Тоді німецька радіокерована бомба Fritz X застосовувалася проти бойових кораблів, а американська Azon — проти мостів і залізничних вузлів. Наступний стрибок стався під час війни у В'єтнамі, коли США використали бомби з лазерним наведенням серії Paveway: вони дозволяли знищувати захищені об'єкти, на які раніше витрачали десятки вильотів із некерованими боєприпасами.

Переломним моментом стала Війна в Перській затоці 1991 року, коли з'явилася американська технологія JDAM — навісні комплекти, що перетворюють звичайні бомби на високоточні за допомогою інерційної навігації та GPS. Координати цілі закладають перед скиданням, далі боєприпас летить автономно за будь-якої погоди. Масово JDAM застосували у 1999 році під час операції НАТО в Югославії.

Сучасні КАБи розрізняють за способом наведення та конструкцією аеродинамічних поверхонь. Найпоширеніший тип — супутникове й інерційне наведення (GPS/INS, ГЛОНАСС): воно не залежить від погоди, але не підходить для рухомих цілей. Приклади — американський JDAM і російські бомби з модулем УМПК. Лазерне напівактивне наведення передбачає підсвічування цілі з літака, безпілотника чи наземним навідником і дає точність 1–3 метри (серія Paveway II/III). Електронно-оптичні, телевізійні та тепловізійні системи передають зображення в кабіну або обробляють його алгоритмами — це американська GBU-15 і російська КАБ-500Кр.

За конструкцією бомби поділяють на ті, що керуються лише хвостовими рулями (класичний JDAM), і плануючі — з розкладними крилами, які долають великі відстані після скидання (JDAM-ER, французький AASM Hammer, російський УМПК). Калібр боєприпасів коливається від приблизно 130 кг (американська GBU-39 SDB) до 1500–3000 кг (російські ФАБ-1500 і ФАБ-3000). Дальність теж різна: бомби без крил долають 10–28 км, плануючі — 50–95 км залежно від висоти та швидкості носія, малогабаритна GBU-39 — до 110 км, а плануючі з реактивним прискорювачем — до 150 км і більше.

У війні росії проти України плануючі бомби стали одним із ключових тактичних чинників від 2023–2024 років. росія масово й відносно дешево встановлює Універсальні модулі планування та корекції (УМПК) на старі радянські ФАБ. Тактична авіація — переважно Су-34 і Су-35 — скидає їх, залишаючись поза зоною досяжності українських зенітних засобів. Система постійно вдосконалюється: базовий УМПК мав дальність 60–65 км (гранично до 80 км), а з початку 2025 року зафіксовано модифікацію УМПК-ПД із більшою площею крила та посиленим кріпленням, що сягає до 95 км. Паралельно росія інтегрує реактивні прискорювачі, що за відповідної висоти скидання дає до 150 км. Для протидії РЕБ нові версії оснащують вісьмома й більше супутниковими антенами.

Точність УМПК поступається зразкам союзників України: кругове відхилення становить 10–15 метрів у штатному режимі й зростає при активному РЕБ. Утім руйнівна сила важких фугасних бойових частин дозволяє знищувати фортифікації та прифронтові населені пункти навіть за такого відхилення. ФАБ-1500 залишає вирву глибиною до 6 метрів і діаметром 20–25 метрів, а зона контузійного ураження сягає 300–350 метрів.

Для відновлення балансу Україна інтегрувала кілька систем союзників. JDAM-ER (США) — плануючі бомби з GPS-наведенням, адаптовані для МіГ-29 і Су-27. AASM Hammer (Франція, виробник Safran) — гібрид бомби й ракети з твердопаливним прискорювачем, що дозволяє скидання з малих висот у режимі кабрування. GBU-39 SDB (США) — мала бомба зі стійкістю до РЕБ противника.

Керовані авіабомби залишаються одним із ключових викликів для Сил оборони. Україна працює одразу в кількох напрямках: розвиває ППО, здатну перехоплювати ці боєприпаси, придушує носіїв засобами РЕБ та ударними системами, а також розробляє власні високоточні авіаційні боєприпаси. Асиметрична відповідь формується не лише отриманням зброї від союзників, а й розвитком вітчизняного оборонно-промислового комплексу.