Домедична допомога для цивільних: що змінила війна і чому це стосується Києва

У надзвичайній ситуації поруч із постраждалим найчастіше опиняються не медики. У частині випадків саме від дій цих людей залежить, чи дочекається людина приїзду швидкої.

Домедична допомога в умовах війни перестала бути вузькою навичкою для медиків, військових чи рятувальників. Для цивільних це елемент базової безпеки — поряд із знанням правил поведінки під час повітряної тривоги та маршруту до укриття. Особливо це стосується тих, хто щодня працює з великою кількістю відвідувачів або перебуває в місцях масового скупчення: після удару саме вони можуть першими побачити пораненого.

До повномасштабної війни розмови про першу допомогу зазвичай зводилися до непритомності, СЛР, побутових травм чи ДТП. Тепер актуальнішими стали інші сценарії: масивні кровотечі, вибухові та проникаючі поранення, опіки, травми грудної клітки, синдром тривалого стискання. МОЗ окремо затвердило порядок надання домедичної допомоги при масивній зовнішній кровотечі, оскільки критична крововтрата може розвиватися дуже швидко — ще до того, як професійна допомога опиниться поруч.

Людині без медичної освіти необхідно вміти швидко оцінити небезпеку і стан постраждалого, не наражаючи на ризик себе; зупинити масивну кровотечу — накласти турнікет, виконати тампонування рани або застосувати тиснучу пов’язку; подбати про дихальні шляхи, дихання та тепло, адже переохолодження після важкої травми погіршує стан; викликати екстрені служби й передати чітку інформацію — де людина, що сталося, які травми є та що вже зроблено.

Без практики навіть добре укомплектована аптечка може виявитися марною: людина розгубиться, застосує засіб неправильно або втратить час на пошуки потрібного. Тому навчання має передбачати реальне відпрацювання — турнікет накладають, тампонування тренують, алгоритм виклику допомоги доводять до автоматизму.

Звідси постає питання, чи варто зробити базове практичне навчання з домедичної допомоги обов’язковим для всіх дорослих, а навички поступово включати в системну освіту дітей та підлітків. Нині навчання в Україні передбачене для окремих категорій і в системі цивільного захисту, а для працівників навчання діям у надзвичайних ситуаціях є обов’язковим. Водночас це не означає, що кожна людина вміє зупинити критичну кровотечу. Між формальним інструктажем і здатністю діяти під час реальної атаки є принципова різниця. Один із можливих підходів — базовий курс без багатоденних лекцій, але з практикою та періодичним повторенням. Головне не сертифікат, а відпрацьована дія, і таке навчання має сенс лише за єдиних стандартів та достатньої кількості практики.

Окрема проблема — доступність засобів допомоги. Постраждалі можуть опинитися в торговому центрі, на АЗС, вокзалі, в офісній будівлі, супермаркеті чи іншому публічному місці. Тому питання має звучати не лише як «чи є в будівлі аптечка?», а як «чи можна швидко її знайти і чи є в ній те, що реально потрібно при важкій травмі?». Аптечка, зачинена в кабінеті, про яку знає лише один працівник, мало допомагає в момент масового поранення. У людних місцях логічно мати чітко позначені й доступні комплекти, а персонал має знати їх розташування та базовий алгоритм дій. Не менш важливо регулярно перевіряти терміни придатності, цілісність упаковок і наявність засобів після використання.

У багатьох побутових аптечках досі можна знайти зеленку, пластир, марлевий бинт, йод, вату. Ці речі не зайві, але вони не закривають головний ризик при бойовій травмі — критичну кровотечу. Навіть офіційні рекомендації для домедичної допомоги на місці події містять турнікет, перев’язувальний пакет із кровоспинною серветкою, оклюзійну пов’язку та інші засоби, яких у старих цивільних наборах часто немає.

Сучасна аптечка в публічному місці має бути робочим комплектом, який регулярно перевіряють, поповнюють і замінюють за потреби. Серед необхідного: сертифіковані турнікети — бажано кілька, зокрема для одночасної допомоги кільком постраждалим; гемостатичний бинт для тампонування ран; тиснуча пов’язка або ізраїльський бандаж; оклюзійні наліпки для поранень грудної клітки; атравматичні ножиці, термоковдра, нітрилові рукавички та маркер. Окремо важливе зрозуміле маркування, щоб у стресі не витрачати хвилини на пошуки.

На державному рівні дискусія може охоплювати мінімальний стандарт базової домедичної підготовки для цивільних, вимоги до аптечок у місцях масового перебування людей та єдині підходи до якості навчання. На рівні міст і громад — доступні курси, підготовку працівників ТЦ, АЗС, вокзалів, комунальних установ, офісних центрів, закладів освіти та інших місць, де щодня перебувають десятки або сотні людей. На рівні конкретної людини — практичний курс і перевірка власної аптечки.

Про це пише Лідія Дмитрусь, юрист, адвокат, керівник Громадської платформи "УКРТАКМЕД".