Дві сусідки з прикордонної Чернеччини залишаються вдома попри обстріли й втрачене житло

Жінки кажуть, що за роки повномасштабної війни навчилися визначати російську зброю на слух. Ольга Володимирівна розповідає, що найстрашніший звук — це гудіння, яке передує удару КАБом: «Ми вже знаємо, як бахкають. Де наші б'ють, де вже не страшно. Вже знаємо, який звук. Навіть собака знає. Прибігає і ми стараємося сховатися. А як гуде, оте, що розбивало, так уже страшно, то аж колоте». За її словами, на вулиці, де стояло сім хат, прилетіло вісім бомб — дві запалювальні та шість руйнівних.

Одна з авіабомб влучила в будинок Ольги Харитонівни. Від удару жінка знепритомніла, а отямилася вже під завалами стелі. Оселя й усе майно згоріли. «Я як у хаті стояла і летіло, то чула сильний звук, а тоді бахнуло так, що аж наче і все, я вже тоді більше нічого не пам'ятала. Вже як дровами мене закидало, я вже не знала, нічого не чула, не відчувала нічого», — згадує вона.

З палаючого будинку сусідку витягла Ольга Володимирівна: побачивши пожежу, вона побігла на допомогу й витягла жінку до льоху, тоді як ту довелося тягнути по металевій сітці, що впала на ґанок. Через травми спини, отримані тоді, в Ольги Харитонівни час від часу відмовляє нога. Зараз вона живе в сусідній порожній хаті.

Тяжких травм зазнала й Ольга Володимирівна: «Як нас бомбили, потрапила я в якийсь шар, мене підняло десь вище цього дерева і тоді вдарилася об гілку верхню і повітрям занесло мене у кущі. Я думала, може не піднімусь, ні, піднялась. Спина була три місяці чорна вся. Такий удар був». Спину вона лікувала довго, тепер через біль не може косити траву, але продовжує доглядати корів. Тварини реагують на обстріли гостро: коли вночі летить ракета, корова реве, і жінка йде до сараю, щоб бути поруч до ранку. «Їй теж страшно. Вони теж як люди розуміють. Боїться, труситься. Корів пасуть тоді, як дрони не дзижчать. Тоді вони пасуться добре. А як дзижчать, зайдуть у кущі, не можу витягти. А куди я їх діну? Це моя турбота, якби не вони, вже, мабуть, померла б і в сосни. Болить, не болить, треба давати їсти, турбуюся за них. Вони все-все розуміють. Колись переганяла, зачепилась, упала і лежу на трасі. А вона побачила, що я не йду за нею, вернулась, почала штовхати мене. Дякую, їхали солдати. Побачили, думають, може баба вже скупердилась. Але очунялась і пішли додому», — розповідає вона.

За словами жінки, війна забрала в неї не лише дім і здоров'я: три роки вона не має жодних звісток про сина-військовослужбовця. Сусідки також опікуються покинутими тваринами — вилікували контуженого пса на прізвисько Хлопчик, якого залишили на трасі з уламком у лапі. Тепер він живе з ними й охороняє обійстя.

На їхній вулиці залишилося жити вісім родин. Староста Чернеччинського округу Оксана Чернова каже, що безпекова ситуація в селі надто складна через близькість до кордону. Місцеві мешканці написали офіційні відмови від евакуації, але під час масованих обстрілів іноді самостійно виїжджають у безпечніші місця.