Дві сусідки залишилися в прикордонній Чернеччині попри обстріли й втрачене житло

За роки повномасштабної війни жінки навчилися визначати російську зброю на слух. «Ми вже знаємо, як бахкають. Де наші б'ють, де вже не страшно. Вже знаємо, який звук. Навіть собака знає. Прибігає і ми стараємося сховатися. А як гуде, оте, що розбивало, так уже страшно, то аж колоте. — КАБ, ага? — Ага. Сім хат було і прилетіло вісім. Два запалювальних, а шість руйнівних. Як бахне, лише пил стоїть», — описує Ольга Володимирівна.

Одного разу авіабомба влучила в будинок 85-річної Ольги Харитонівни. Від удару жінка втратила свідомість і отямилася вже під завалами стелі. Оселя та все майно згоріли. «Я як у хаті стояла і летіло, то чула сильний звук, а тоді бахнуло так, що аж наче і все, я вже тоді більше нічого не пам'ятала. Вже як дровами мене закидало, я вже не знала, нічого не чула, не відчувала нічого», — пригадує вона.

Із палаючого будинку сусідку витягла Ольга Володимирівна. Жінку довелося тягнути по металевій сітці, що впала на ґанок. Через травми спини в Ольги Харитонівни час від часу відмовляє нога. Тепер вона живе в сусідній порожній хаті.

Тяжких ушкоджень зазнала й Ольга Володимирівна. «Як нас бомбили, потрапила я в якийсь шар, мене підняло десь вище цього дерева і тоді вдарилася об гілку верхню і повітрям занесло мене у кущі. Я думала, може не піднімусь, ні, піднялась. Спина була три місяці чорна вся. Такий удар був», — розповідає вона. Спину довелося лікувати довго; через біль жінка вже не може косити траву, але продовжує доглядати корів.

Худоба гостро реагує на обстріли: коли вночі летить ракета, корова реве, і господиня йде до сараю, щоб бути поруч до ранку. «Їй теж страшно. Вони теж як люди розуміють. Боїться, труситься. Корів пасуть тоді, як дрони не дзижчать. Тоді вони пасуться добре. А як дзижчать, зайдуть у кущі, не можу витягти. А куди я їх діну? Це моя турбота, якби не вони, вже, мабуть, померла б і в сосни. Болить, не болить, треба давати їсти, турбуюся за них. Вони все-все розуміють. Колись переганяла, зачепилась, упала і лежу на трасі. А вона побачила, що я не йду за нею, вернулась, почала штовхати мене. Дякую, їхали солдати. Побачили, думають, може баба вже скупердилась. Але очунялась і пішли додому», — каже Ольга Володимирівна.

Війна забрала в неї не лише дім і здоров'я: три роки жінка не має звісток про сина-військовослужбовця. Разом із сусідкою вона опікується й покинутими тваринами — зокрема, вони вилікували контуженого пса на прізвисько Хлопчик, якого залишили на трасі з уламком у лапі. Тепер він живе з ними та охороняє обійстя.

На їхній вулиці залишилося вісім сімей. Староста Чернеччинського округу Оксана Чернова зазначає, що безпекова ситуація в селі надто складна через близькість до кордону. Місцеві написали офіційні відмови від евакуації, але під час масованих обстрілів іноді самостійно виїжджають у безпечніші місця.